Міністерство освіти і науки України Національний університет „Львівська політехніка” Кафедра ЕОМ Звіт з лабораторної роботи №6 з дисципліни “ Тестування програмних засобів ”  Львів 2012 Тема: Тестування «чорного» ящика. Мета: розглянути метод тестування «чорного» ящика, продемонструвати методику на конкретному прикладі. Виконання роботи: Завданням функціонального тестування є перевірка відповідності програми своїм специфікаціям. При даному підході текст програми не доступний, і програма розглядається як «чорний ящик». Найпоширенішими видами функціонального тестування є методи випадкового тестування, еквівалентної розбивки й аналізу граничних умов. Випадкове (стохастичне) тестування. Відповідно до даного методу створюється необхідна кількість незалежних тестів, у яких вхідні дані генеруються випадковим чином. Недоліком даного методу є загальна кількість тестів, які необхідно згенерувати відповідно до вимог надійності, до того ж забезпечивши незалежність цих тестів. Так, наприклад, для забезпечення надійності програмного забезпечення з імовірністю відмови не більше 10 і з помилкою не більше 5%, потрібно згенерувати 299 572 тестів. З метою скорочення кількості необхідних тестів Майєрсом було запропоновано розглядати розбиття безлічі вихідних даних на еквівалентні класи. Тестування за класами еквівалентності. Відповідно до даної методики необхідно розбити множину значень вхідних даних на кінцеве число підмножин (які будуть називатися класами еквівалентності), щоб кожний тест, що є представником певного класу, був еквівалентним будь-якому іншому тесту цього класу. Два тести є еквівалентними, якщо вони виявляють ті самі помилки. Проектування тестів за методом класів еквівалентності проводиться у два етапи: - виділення за специфікацією класів еквівалентності; - побудова множини тестів. На першому етапі відбувається вибір зі специфікації кожної вхідної умови та розбиття її на дві або більше групи, що відповідають так званим – правильним класам еквівалентності (ПКЕ) та – неправильним класам еквівалентності (НКЕ), тобто множинам допустимих для програми й недопустимих значень вхідних даних. Цей процес залежить від вигляду вхідної умови. Наприклад: якщо вхідна умова описує множину (|х|<=0.5), то визначається один ПКЕ (-0.5<=х <=0.5) і два НКЕ (х< -0.5; х>0.5). На другому етапі методу класів еквівалентності виділені класи використовуються для побудови тестів. Для НКЕ тести проектуються таким чином, що кожен тест покриває один і тільки один НКЕ, доки всі НКЕ не будуть покриті. Метод класів еквівалентності дозволяє значно скоротити кількість тестів у порівнянні з методом випадкового тестування, але також має свої недоліки. Основний з них - це складність виділення класів еквівалентності, особливо НКЕ, а також можливий пропуск певних типів високоефективних тестів (тобто тестів, що характеризуються великою ймовірністю виявлення помилок). Так, наприклад, мінімальні й максимальні припустимі значення вхідних параметрів дозволяють виявити більшість помилок, пов'язаних з відповідностями й переповненнями типів даних. Для вирішення даної проблеми був запропонований метод аналізу граничних умов. Під граничними умовами розуміють ситуації, що виникають безпосередньо на границі певної вхідної або вихідної умови, вище або нижче її. Метод аналізу граничних умов відрізняється від методу класів еквівалентності наступним: - вибір будь-якого представника класу еквівалентності здійснюється таким чином, щоб перевірити тестом кожну границю цього класу; - при побудові тестів розглядаються не тільки вхідні умови, але й вихідні (тобто певні специфіковані обмеження на значення вхідних даних). Загальні правила методу аналізу граничних умов: побудувати тести для границь множини допустимих значень вхідних даних і тести з недопустимими значеннями, що відповідають незначному виходу за межі цієї множини. Наприклад, для множини [-1.0; 1.0] будуються тести -1.0; 1.0; -и.001; 1.001; Зауважимо, що на практиці з метою локалізації несправностей створюють також тести, щ...